Лена, 47 - 27 февраля 2009 01:36

спостерігаючи заходи i сходи...

...сонця в просторах i широтах милої моєму серцю внутрішньо Монголії, обніму ясну печаль, як старого доброго друга і вірного супутника в нескінченній варениці початків кінців, речей, що ламаються танцюють.
така собі безкінечна поява і зникання речей, людей, дерев, думок, рухів, вітрів, горизонтів за вікном потягу, стін, дверей, вікон, вдячності за ніжність, зворушливої щирості , танців, смертей, дзвоників і барабанів, тютюну і ладану, ялівцю і сон-трави, снів і снів, блюзу і блюзу, дзеркал і темних прірв, торговців овочами і їх, до болю рідних серцю, до нестями закоханих у життя, тиші сільського цвинтаря, міцних обіймів біля потяга, листів, листків, очей, очей, дощів, дощів, дощів, дощів, очей, очей, очей, дотиків, сумних посмішок, доброї втоми, теплої надії на зустріч очей, дотик, теплий дощ, проростання трави десь, колись, якось
безкінечна верениця кінечностей
де я у цьому потоці?
з'являтись і зникати тут тепер, заклинаючи світло і звук
зупиніть літак, - я злізу
ні, не спиняйте її ,- лишаюсь жити, не знати, прагнути, вилазити із шкіри, задихатись від ніжності , пам'ятати морщинки довкола очей, народжені посмішкою, запах трави восени, після дощу, біля соленого моря, пронизуючий дотик вітру і долонь, його подих на моїх губах, огрубілими пальцями виймати звуки з флейти, слухати, як дримба грає на моєму диханні, вмирати в кінці видиху, народжуватись з кожним вдихом, тиснути на ручку дверей, проводжати листки поглядом до землі і тебе у пам'ять щораз на прощання, заглядати у вікна, споглядати роздуми про спогади і голубів, що мерзнуть за вікном, грітися біля батареї , вірити, що є, що сказати тобі, і що знову будуть брусниці , і літо, і відчинене вікно

• 
• 
•