ПаФаСнАя™, 34 - 14 декабря 2007 17:48

Сьогодні бачила світанок,
І не зімкнула я й повік,
Сумний повсюди був серпанок...
Я ж втратила Тебе навік.
Востаннє плакав дощ для Тебе,
Востаннє сльозі проливав,
І не побачиш Ти вже неба,
Бо Бог тебе уже забрав.
Не буду відпускати я цей біль,
Нехай катує мене час,
Навколо скрізь лиш чорний хміль,
Вогонь у серці також згас.
Прийди і обійми мене, благаю!
Не хочу я цього прощання,
Тебе всім серцем я чекаю,
Позбав усіх страждання.
Та ні, це просто чийсь обман,
Безглуздій і жорстокій жарт...
Заколихав Тебе туман,
І закінчив навік цей старт.

Останній раз зімкнулися повіки,
Востаннє подих звів важкий,
Я втратила Тебе навіки,
Є біль у серці лиш тяжкий.

Життя замкнуло свої русла,
Душа помчала в небуття,
Кров зупинилась і загусла,
Й замерзли в кризі почуття.

Мені ненависна та мить,
Коли спинилося биття,
Без Тебе важко буде жить,
Та так влаштоване буття.

Твої блакитні щирі очі
Завжди палали, як вогонь,
Сьогодні ж скрізь одні лиш ночі
Без сяйва їхнього, либонь.

В Тобі завжди жив сильний дух
І бачив ти в калюжах зорі,
А вчора вогник той вже стух
І очі стали, як прозорі...

Засяяла у небі нова зірка
І попелом розвіялось життя,
З'явилася одна ще дірка
В німому просторі буття.

• 
• 
•